Осінній день в Болдіно

19 березня 2010 р 6:00 Росія Вересень 2007

На поїздку в Болдіно нас спонукала прочитана в журналі «За кермом» статейка якогось невгамовного московського автотуриста. Вже дуже яскраво він намалював картину золотої болдинской осені. І саме словосполучення «Болдинська осінь» щось в душі сколихнуло. Адже Пушкін-то - «це наше Все»! Але виїхати за 600 км (а це відстань Самара-Болдіно), для того щоб подивитися, як у вересні дерева пожовтіли, ми порахували недозволеною розкішшю. І щоб не прикро було, вирішили ускладнити свій вояж заїздом в Дивеєво (ще 180 км), відвідати родичів в місті Корольов (ще 483 км), а також відвідати славне місто Саранськ (ще 500 км) через службові потреби. В цілому набігло 2300 км.

Маршрут наш був схожий через Дмітровград, Ульяновськ і Сурське до Великого Болдіно. Почала писати і задумалася: непросто про таку поїздку буде відгук написати! Це вам не Єгипет з Амстердамом. Ну ладно, Ульяновськ - батьківщина Леніна, та й це вже мало кому цікаво. А що можна написати про Дмітровград? Що там є АЕС? Тоді його взагалі краще стороною об'їхати. А про Сурське? Згадала! На в'їзді, праворуч, по ходу руху з боку Самари, варто кафе, перероблене з столовки-самообслуговування. Ми там завжди обідаємо. Помірні ціни та смачна випічка.

Краще почну відразу з того, що виїхавши в 10 ранку з Самари, до 19 години вечора ми дісталися до Великого Болдіно (далі Велике для стислості не пишу). За 10 годин проїхали 608 км, середня швидкість 60,8 км на годину на автомобілі Тойота «Авенсіс» 2007 року. Малувато буде! Страшно уявити, скільки Пушкін до Болдіно добирався! Зараз хоч якась подоба асфальту, а тоді, так по осінньої бездоріжжю?

Номер в готелі «Болдіно» забронювали ще в Самарі, на всякий випадок, а раптом місць не буде! Раптом весь народ кинеться на золоту осінь милуватися. Адміністратор готелю при бронюванні дуже здивувалася, що ми аж з Самари збираємося приїхати. Парковка безкоштовна, про сніданок не пам'ятаю.

У всіх кімнатах номера (а їх було цілих три - красиво жити не заборониш!) Лежали паперові кульочки з мишачим мором. А що? Профілактика мишачої лихоманки.

Я, як натура романтична, відразу потягла чоловіка на огляд болдинских пам'яток. Сутеніло, пам'ятки видно було погано, з романтикою теж не дуже, тому вирішили повернутися в готель.

Вечір я вирішила присвятити читанню творів А. С. Пушкіна, а саме тих, які були написані в Болдинский період. До поїздки серйозно підготувалася і взяла з собою книгу "А. С. Пушкін. Вибрані твори». За вечір встигла перечитати «Повісті Бєлкіна» і освіжити в пам'яті частина біографії великого поета. Але не збираюся нікого втомлювати переказом прочитаного.

Вранці, сумніваючись в наявності пристойного громадського харчування, гарненько поснідали в ресторані готелю. Після чого вирушили в бік музею-садиби. Про те, що потрібний об'єкт десь поруч, здогадалися, побачивши групи школярів з екскурсоводами, та по рядку бабусь, які торгують портретами Пушкіна і фарбованими гусячими перами.

Відразу ж сфотографувалися з великим поетом.

Я з побоюванням відвідую російські об'єкти культурної спадщини. Зазвичай, буває шкода і прикро, що ми не цінуємо і не бережемо того, що залишилося нам від великого минулого. Особливо це відчувається в провінції, де на утримання музеїв завжди не вистачає коштів. Але музей-садиба Пушкіна виглядала напрочуд свіжою і не покинутій.

Біля входу в музей юрмилися школярі. І ми вирішили не штовхатися разом з ними, а спочатку прогулятися по парку. Величезна територія, доглянута рівно настільки, щоб не здаватися картинкою з журналу «Мій прекрасний сад». Вікові дерева, кілька ставків, березові і кленові алеї - цікаво, що з цього бачив Пушкін? Напевно, тільки ставки. Сам будинок кілька разів відновлювався, але начебто первісний вигляд збережений. Дерева стільки теж не ростуть, адже навіть від смерті поета пройшло вже 160 років! Що ж все-таки надихало його на така плідна творчість саме в Болдіно? Та й був він тут всього три рази і не за велінням серця або душевного пориву, а у справах, пов'язаних з отриманням спадщини. Найдовше в 1830 році - цілих три місяці прожив через холерного карантину! І ще два рази по місяцю. Чи не занадто довго він тут затримувався!

Далі - яблуневий сад. Напевно, це прапрапраправнукі тих яблунь, які пригощали Олександра Сергійовича своїми наливними яблучками! Підібрали і ми з благоговінням по зеленому яблучку - кислі! У нас на дачі смачніше ростуть.
Багато надвірних будівель - контора, сарай, людська, комори. Красива дерев'яна каплиця Архангела Михайла закрита, всередину не пускають. Дерево стало зовсім сірим від часу.

Нагулялися, надихалися поетичним повітрям, погода досить прохолодна для 18 вересня, але хоч дощу немає. Цікаво, а в 1830 році яка погода в цей день була? Захотілося вже і в музеї погрітися (один квиток без екскурсії -60 рублів). Дитячі екскурсії до цього часу вже розсмокталися. І по залах садиби ми ходили практично одні. Від екскурсовода ми відмовилися, начебто і так все зрозуміло. У кожній кімнаті лежить листочок з описом експонатів, вельми невигадливих (рукописи, малюнки, предмети побуту). Але добрі служительки музею виявилися балакучі. А у нас на подив, виявилося багато питань. Так що, огляд пройшов дуже жваво і цікаво. Самі не очікували!
Можна було ще сфотографуватися в сукнях часів А. С. Пушкіна. Наприклад, у фраку й циліндрі Е.Онегіна. Або в сукні з капелюшком Т.Ларіной. Але ми якось не ризикнули, хоча вийшло б прикольно.

До речі, практично всі дерева стояли ще зелені. І ми насилу знайшли один клен з золотим листям. Сфотографували, один листочок взяли на пам'ять.

Пройшлися по центру села, з визначних пам'яток - тільки гарна церква Успіння Божої Матері 18 століття. Але вона теж була закрита. Більше помилуватися нема на що. Звичайна російська глибинка: будівля адміністрації, пофарбоване в ніжний небесно-зеленуватий колір, обеліск полеглим героям і т. Д.

Доїхали до узлісся гаю «Лучіннік», де Пушкін любив кататися верхи. Золотих дерев там теж не знайшли.

Загалом, не перейнялися ми романтизмом Великого Болдіна. Може, потрібно тут хоча б місяця три прожити, щоб якесь просвітління настав, але стільки тут не витримати. Може, золота на деревах було замало? А великий наш Пушкін, де б не жив: в Болдіно, в Михайлівському, в Петербурзі, та хоч би й у нас в Самарі, всюди б писав, творив, створював. Талант адже і в Африці талант!

Юлія Кузнєцова.